|  |
"День" українською
1 - Федір СТРАВIНСЬКИЙ — Художник, що жив у гармонії із Всесвітом
2 - Від українського «Колобка» до японських кульок «мочі»
3 - Події
4 - «Через катарсис можливе подолання болю»
5 - Артем ПОЛЕЖАКА: Навіть зібрання мирних митців у нас само по собі стає опозиційною акцією
6 - Цикл репортажів Уласа САМЧУКА
7 - «Україночка» в гирлі Єнісею
8 - Кyiv Weekly приєднується до обговорення індексу людяності
9 - На каналі «Житомир» стартував цикл краєзнавчих розвідок
10 - Чи потрібна опозиції люстрація?
11 - Євген ГРИЦЯК
12 - Без інтелектуальної мужності нове покоління не відбудеться
13 - «Якщо ти хочеш, то знайдеш якісну музику»
14 - Археологи мають сумнів
15 - «Iнші береги...» Ольги Петрової
16 - Операція «нейтралізація»
17 - Лист головному редакторові
18 - Люди вірять у розум
19 - Націонал-демократи: що в підсумку?
20 - Ще раз про улюблену пісню Григора Тютюнника
21 - Апокаліпсис серця
22 - Ще раз про мову
23 - Віч-на-віч із безкорисливістю
24 - Як врятували доньку Горліса-Горського
25 - Любити Україну потрібно і в малому
26 - Не притулятися. Do not lean on door
27 - Дискусія
28 - Якою була б цивілізація, якби не Сандармох...
29 - Українська державність: політичний проект чи воля народу?
30 - Одна з найкрасивіших «жон руських» і «залізних імператор строф»
31 - «Ми повинні позиціонувати себе як Країну Духовного Розуму — Софійності»
32 - Хто на округ?
33 - Україна і Росія — 20 років без імперії: історичні уроки
34 - «А ми вже проголосували!» Емансипація по-кувейтськи
35 - Коротко / Панорама дня
36 - Iнтелектуальна література зазнала втрати
37 - Канцлер грається з вогнем
38 - Прагнемо кабали?
39 - Скарби графа Лянцкоронського
40 - Брати Клички вперше готуються до своїх двобоїв разом
41 - Щоденник
42 - Цей день в історії
43 - Час інтенсивно виробляти тепло
44 - «Мишка» хвостиком махнула — і сайти «лягли»
Про художника Федора Стравінського «День» дізнався в містечку Устилуг, що на Волині, в музеї-садибі його батька, всесвітньо відомого музиканта Ігоря Стравінського. Переглядаючи унікальні видання, присвячені цій талановитій родині, які зібрав для музейної експозиції директор Володимир ТЕРЕЩУК, ми натрапили на альбом, виданий у Франції, з фоторепродукціями Федора Стравінського. І з подивом запитали в пана Володимира: «А син Стравінського був художником?». Як виявилося — талановитим і відомим у мистецьких колах Європи.
Минулої неділі мені випала нагода відвідати фестиваль Мочіцукі — приготування рисових колобків. В Україні він проводився вперше і був приурочений до 20-річчя встановлення дипломатичних відносин між офіційними Києвом і Токіо.
У Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини до 120-річчя від дня народження письменника презентували перший том його «Вибраних творів». Подія невипадково відбулася 27 січня. Її було розпочато з читання рядків одного з найвідоміших віршів поета: «На кого посміла знятись зрадника рука? Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка... На Аскольдовій могилі поховали їх»... Ніхто з тодішніх поетів так пристрасно не відгукнувся про крутянців. Очевидно, сьогодні Тичина потребує значно глибшого прочитання. І не лише критики, літературознавці, а й музейники мали б зішкребти з імені цього талановитого поета штукатурку радянської доби й вдумливо проаналізувати все, що він нам залишив.
Першою прочитаною книжкою Ніли Зборовської був роман «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків» (1999), яка, з одного боку, привернула увагу своєю науковою новизною, а з другого — письменницькою неординарністю (йдеться про повісті «Мама», «Дзвінка»). Згодом відкрила для себе й її новаторські праці «Психоаналіз і літературознавство», «Код української літератури». Особисто познайомилась з нею 29 січня 2009 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ на презентації книжки Оксани Пахльовської «Ave, Europa!». Відтоді збагнула: як приємно, що створений у книжках образ і реальна особистість автора не суперечать одне одному
Артем Полежака — помітна особа серед сьогоднішніх молодих 20—30-річних поетів (власне, уже не наймолодших). Адже він є справжньою зіркою української слем-поезії. Для тих, хто не помітив постання цього нового літературного (чи білялітературного, як вважає дехто зі спостерігачів) явища: слем — це поетичні турніри, головною особливістю яких є акцент на манеру виконання, а не на зміст текстів, повна свобода висловлення та вільне реагування на виступ з боку публіки, аж до закидання поета папірцями чи перекрикуванням його. Такі турніри розпочалися в Україні десь напочатку 2006-2007 років, а в західних країнах практикуються вже кілька десятиліть. Результат сприймається неоднозначно
Під час німецької окупації українських земель письменник Улас Самчук очолював редакцію газети «Волинь» у Рівному. Він сподівався, що за допомогою цієї газети вдасться розвивати національну свідомість українців. І справді, «Волинь» чимало зробила в цьому плані — попри прискіпливий нагляд із боку окупаційної влади. Будучи редактором пресового видання, У. Самчук мав змогу відвідувати різні куточки України. Влітку 1942 року він здійснив подорож, побувавши в Києві, Кременчуці, Харкові, Полтаві.
Почув про цікаву людину — і поїхав у місто Дудінку, яке знаходиться у гирлі Єнісею за 100 кілометрів від Норильська... Саме тут заступником директора «Міського центру народної творчості» працює дуже відома в Таймирському (Долгано-Ненецькому) автономному окрузі наша землячка, доктор мистецтвознавства Оксана Добжанська.
Благодійну акцію на користь Гостомельського притулку для тварин провів днями з нагоди свого десятиріччя англомовний український тижневик Kyiv Weekly. Учасниками акції стали бізнесмени, політики, читачі видання, а ще — дипломати, зокрема Посол Європейського Союзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра. Запрошені на ювілей Kyiv Weekly гості купували малюнки, на яких було зображено братів наших менших, а всі виручені кошти з цього символічного аукціону генеральний директор «Еволюшен Медіа» Юлія Литвинова вручила керівникові притулку Асі Серпинській
Ідея програми «Образки минулого» належить краєзнавцям Георгієві Мокрицькому, Миколі Костриці, Русланові Кондратюку. Їм удалося зібрати та систематизувати велику кількість матеріалу про минуле Житомира. До речі, деякі з досліджень Георгія Мокрицького були опубліковані в газеті «День».
Телевечори з Миколою Княжицьким останнім часом справляють найбільш приємне враження серед усіх ток-шоу. Хоча, звичайно, не всі запрошені у студію TBi однаково цікаві глядачам.
Мені пощастило вже кілька разів спілкуватися з колишнім керівником Норильського повстання (1953) Євгеном Грицяком, який тепер проживає на Снятинщині. Кожна зустріч із цим скромним і непохитним героєм національно-визвольних змагань була незабутньою. Проте, щоразу повертався додому з відчуттям, що обговорено далеко не все, що багатьох цікавих тем ми ледь-ледь торкнулися. І це при тому, що на кожне моє питання Євген Степанович зазвичай давав розлогу відповідь — якщо, звичайно, дозволяло самопочуття. Під час мого останнього приїзду повстанець і йог з піввіковим стажем саме розпочав тривалий сеанс голодування, тому у розмові ми торкнулися цієї теми.
Уперше на зустріч зі студентами Московського державного університету президент Росії Дмитро Медведєв приїхав 20 жовтня. Але тоді цей захід відбувся, можна сказати, у добрих радянських традиціях: поспілкуватися з президентом запросили лише обраних «активістів», багато з яких навіть не мали стосунку до університету.
У «Бумбоксу» в середньому сто концертів на рік. (Це майже що три дні!) В Європі, Азії й Північній Америці. Альбоми виходять одночасно в кількох країнах: Україні, Росії, Казахстані, США... Останній — «Середній вік» — презентований наприкінці минулого року. На його підтримку триватимуть концерти. Власне, перед початком концертного 2012-го (14 лютого — виступ в Одесі) лідер гурту Андрій ХЛИВНЮК був гостем «Дня».
Розмістити його мають намір у межах міста Новгород-Сіверський, яке описане в лірико-епічній розповіді, шедеврі давньоруської літератури. Утім, не все так просто — археологи вже мають зауваження.
Відкриття виставки — 10 лютого. Це подарунок самій собі в ювілейний день народження. Численні роботи художниці зберігаються в музеях України і Британії, Грузії й Ізраїлю, Індії та Японії, в колекціях Міністерства культури України і Національної спілки художників, а також в багаточисельних приватних зібраннях, розкиданих по світу, — від Осаки до Торонто, через Амстердам і Будапешт.
Відома на весь світ справа Гонгадзе — постійний душевний тягар для рідних і близьких, а для країни? А для країни от вже багато років вона залишається своєрідним індикатором — чи здатні суспільство і політики дати їй справедливу оцінку і дивитися в майбутнє, чи вони й досі живуть в минулому. Нещодавно перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін звинуватив деяких журналістів у недостатній активності в захисті свободи слова під час ведення справи Кучми (інтерв’ю «Незалежному бюро новин»).
Доброго дня, Ларисо Олексіївно!
Відгук на статтю Василя Парапана «Нас урятує шлях олюднення»
Нині більшість громадян вважають, що ми рухаємося в неправильному напрямі, бо звели кланово-олігархічну споруду з величезним майновим розшаруванням людей. Чому так сталося? Причин багато, одні лежать на поверхні, інші — приховані. Вже не вимагає доказів те, що вихідці з колишньої партноменклатури, а також високопосадовці, яким довелося керувати країною після проголошення незалежності, не відзначалися ані масштабністю мислення, ані далекоглядністю, передбаченням. Що ж станеться внаслідок тих чи інших нововведень? Підхоплені стрімким виром подій, вони ледве встигали слідом за ними. Виняток тут один — Євген Марчук
Відгук на статтю Анатолія ЧЕРНОВА «Він малює словами» до 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника
Страшний 2012-й, яким останні два роки лякали і дітей, і дорослих, минулого місяця із завзятістю факту, який відбувся, щодня муляв нам очі з календарів, рекламних щитів і всякого роду документів. Чому людство протягом принаймні двох останніх тисяч років із такою приреченістю чекає на Армагедон, — тема для серйозного наукового дослідження, яке багато що спроможне прояснити про наше недолуге життя.
Відгук на статтю Олександра МУЗИЧКА «Хто такі українські історики й чого вони хочуть?»
Цього року в найбільшому залі Луцька — кінотеатрі «Промінь» — катастрофічно не вистачало місць на традиційному благодійному різдвяному концерті, який уже у 18-те (!) проводить Волинська єпархія Української православної церкви. Суто церковний захід давно подолав ці рамки, і дивуєшся, коли бачиш, що люди стоять у проходах, на балконах, наче колись на концерті зірки рангу щонайменше Софії Ротару. І ще вражає, що на концерт приходять зовсім не багаті люди, принаймні, вони не в розкішному одязі, швидше навпаки. Проте лише в залі було зібрано для дітей-сиріт 98 тисяч гривень. Таку суму на Волині не збирають жодні інші благодійні бали й концерти.
Коли в середині 90-х читав роман Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», мені й на думку не спадало, що через півтора десятиліття познайомлюся з нащадками письменника. Але доля непередбачувана! Влітку 2010-го я мав нагоду спілкуватися як із донькою повстанця — Лесею Лісовською, — так і з двома його внучками, ба, навіть — із однією правнучкою! Всі вони по черзі відвідали Львів упродовж травня — вересня.
Століттями Москва намагалась витруїти все українське з України. Державною мовою в Україні зробили російську. Тому і українські географічні назви переробили на московський лад. Мільйони українців називають свою столицю Київ. А Москва — Киев. Українці скільки завгодно можуть писати назву свого українського міста — Одеса, з одним «с» у слові. А Москва пише з двома «с» — Одесса. З Москви всі українські географічні назви перекочували в словники іноземних держав. У них столиця України латиницею зазначена як KIEV, а не KYIV. На кораблях повинна існувати назва порту приписки латиницею. І український корабель з портом прописки в Одесі красується в іноземних портах з назвою «ODESSA» на своєму борту.
Цей напис на розсувних дверях у вагонах метро читаю регулярно, по кілька разів на день. Та й не читаю зовсім, знаю напам’ять, але чомусь, за якимись уявними звивистими дивацтвами, постійно фантазую ніби на задану тему, нанизуючи можливе продовження — не притулятися до мого життя, мого настрою, моїх мрій, проблем, радощів... Кому це кажу, навіть не замислююся. Можливо, і самій собі — у такій відмежованості на якомусь етапі життя буває навіть комфортно. На щастя, переважно думаю так лише у міському транспорті.
Газета «День» продовжує публікувати конструктивні думки української молоді, яка навчається за кордоном, щодо України в Європі та Європи в Україні.
Видання листування Оксани Забужко і Юрія Шевельова, яке тривало десять років (1992 — 2002), стало однією з помітних книжкових подій минулого року. А для нас однією з уже цьогорічних інтелектуальних подій було обговорення статті Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (написаної в Бостоні ще 1954-го року), яку «День» передрукував у новорічному номері.
Ярослав Грицак — один із тих рідкісних українських учених середнього й старшого віку, які завдяки доброму знанню англійської мови вирвалися з цупких обіймів московських суспільно-політичних понять і вносять до сфери українських гуманітарних наук західноєвропейські поняття. У цьому його можна було б поставити молодим нашим суспільствознавцям за приклад, коли б не сумнів: він захищає українців на міжнародному рівні чи європейську космополітичну течію в Україні?
Найґрунтовніше дослідження про літературну творчість Оксани Лятуринської, яке ми на сьогодні маємо, — це стаття Юрія Шереха «Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською». Він її розпочав із Маланюкової оцінки письменниці, висловленої рядками вірша. «Євген Маланюк, — пише Шерех, — зустрів Лятуринську на стежці своєї «Прощі» і обдарував нас повним грації й глибини мініатюрним портретом поетки:
Хіба не вражає той факт, що нещодавно через участь в одному з 17 традиційних віденських балів представників неонацистських організацій австрійська філія ЮНЕСКО викреслила бали зі списку нематеріальної культурної спадщини країни. Отже, навіть багаторічний бездоганний бренд може бути зруйнованим одним необачним рухом.
Є такий поширений вислів: «Демократи об’єднуються перед розстрілом». Але українська політична практика цей вислів спростовує. Навіть перед загрозою «розстрілу» об’єднувальний процес відбувається дуже важко.
У минулому п’ятничному номері ми опублікували масштабний полілог з участю Юрія Афанасьєва, Юрія Щербака, Оксани Пахльовської, Мирослава Поповича, Лариси Івшиної. Нагадаємо, їхня розмова відбулася в редакції «Дня» в межах круглого столу «Пострадянський простір: 20 років по тому. Куди йдемо?» Цю першу частину розмови було присвячено ключовим моментам 20-річного пострадянського періоду в історії України та Росії: чому наші країни і народи пішли саме тим шляхом, який, як уже очевидно, призвів їх до безвихідної системної кризи.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель у даний час має бути щаслива: попередній рейтинг її партії непоганий, а її власний — дуже хороший. У неї більше немає серйозних конкурентів у правоцентристському Християнсько-демократичному союзі (ХДС), тоді як ліва опозиція розкололася на чотири партії. Її відповідь європейській кризі подіяла, або, принаймні, складається таке враження, що вона висловлює погляди більшості німців. Отже, все прекрасно, чи не так?
На Волині збільшується кількість родинних фермЯкщо торік в області було 860 зареєстрованих одноосібників, то на сьогодні ця кількість збільшилася майже втричі і становить 2479 родин, у яких утримують 8380 корів. Кількість корів-годувальниць також зросла втричі. А в окремих районах — у чотири-шість разів. Обласний бюджет виділяє на кожну корову 100
Відома польська поетеса, есеїстка, літературний критик Віслава ШИМБОРСЬКА відігравала визначальну роль у розбудові літературного простору Польщі. Вона померла в середу у своєму будинку на 88-му році життя.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель у даний час має бути щаслива: попередній рейтинг її партії непоганий, а її власний — дуже хороший. У неї більше немає серйозних конкурентів у правоцентристському Християнсько-демократичному союзі (ХДС), тоді як ліва опозиція розкололася на чотири партії. Її відповідь європейській кризі подіяла, або, принаймні, складається таке враження, що вона висловлює погляди більшості німців. Отже, все прекрасно, чи не так?
Немає нічого таємного, що не стало б явним. За неофіційними даними, Україна розглядала можливість розміщення облігацій у рублях і вела переговори з низкою найбільших російських фінансових інститутів. Але саме український уряд не квапився афішувати своїх намірів розмістити цінні папери на російському ринку. Замість нього це зробив президент — голова правління «Сбербанка» Герман Греф. У кулуарах «Форуму Росія-2012», організованого «Сбербанком» і «Трійкою Діалог», він повідомив журналістів, що його державний банк, що є найбільшим у Росії, веде переговори з урядом України щодо залучення боргового фінансування для нашої країни
Експонати з колекції графа, а їх на виставці — сто п’ятдесят, відреставровано фахівцями Національного науково-дослідного реставраційного центру України та його філії у Львові. Про це «День» повідомила працівниця музею «Дрогобиччина» Оксана Соловка. В експозиції — пам’ятки XVII—XIX стст.: графіка, порцеляна, зброя та текстиль.
Цими днями відвідувачі тренувальної бази, гості й журналісти можуть спостерігати унікальну картину — Віталій та Володимир на одному рингу. «Це спільний тренувальний табір, але підготовчий процес у нас зовсім різний, — зазначив Володимир. — У кожного свій план і свої завдання. Але не приховуватиму, справді приємно бачити брата під час підготовки.
Нині багато розмов про те, хто ж є спадкоємцем нашої великої прадержави — Київської Русі, котра набула великого розквіту в IX — XII століттях. Її широко і плідно повів на своїх сторінках «День». Було висловлено чимало цікавих та авторитетних думок.
«Друга умова щастя — це любов», — говорив Сергій Борисович Кримський. А де любов, там немає місця нелюдяним вчинкам. Зима — це завжди певною мірою тест на людяність. Чи передамо ми свої дитячі книжки та іграшки до дитбудинків, чи влаштуємо свято ще комусь, крім себе та своєї сім’ї, чи зігріємо іншого у всіх значеннях цього слова?
Мабуть, це безпрецедентний випадок не лише в Україні, але й у всьому світі. Буквально за пару днів у країні одночасно «лягли» сайти Президента, Верховної Ради, Кабміну, НБУ, МВС, СБУ, Партії регіонів і навіть Конституційного Суду. Фактично хакери «зламали» всю вертикаль влади. Лягло все! Перше питання, яке виникає: як таке могло статися? Сайти ключових органів держвлади «лежать», а самі органи зробити нічого не можуть.
|
|  |
|
|
